Needle
Anton, age thirty-two.
Status: “living with parents.”
Orthodox, but didn’t go to church,
finished college, took English as his foreign language.
Worked as a tattoo artist, had a signature style,
if you can call it that.
Lots of folks from our local crowd passed through
his skillful hands and sharp needle.
When all this started, he talked a lot about
politics and history, started going to rallies,
fell out with friends.
Friends took offense, clients disappeared.
People got scared, didn’t get it, left town.
You feel a person best when you touch her with a needle.
A needle stings, a needle stitches. Beneath
its metallic warmth the texture of a woman’s skin is so supple,
the bright canvas of male skin's so stiff.
Piercing that outer shell,
you release the body’s velvet beads
of blood. Carve, carve out
angels’ wings on the submissive surface of the world.
Carve, carve, tattoo artist, for our calling
is to fill this world with meaning, to fill it
with colors. Carve, tattoo artist, this
outer lining, which hides souls and diseases —
all that we live for, all that we will die for.
Someone said they shot him at a roadblock,
in the morning, a weapon in his hands, somehow by accident —
No one knew what happened.
They buried him in a mass grave (they buried them all that way).
His possessions were returned to his parents.
Nobody updated his status.
There will come a time when some bastard
will surely write heroic poems about this.
There will come a time when some other bastard
will say this isn’t worth writing about.
Translated from the Ukrainian by Amelia Glaser and Yuliya Ilchuk
Голка
Антон, тридцять два роки,
В статусі було вказано, що живе з батьками.
Православний, хоча до церкви не ходив,
закінчив університет, іноземна – англійська.
Працював татуювальником, мав свій почерк,
якщо можна так сказати.
Через його вмілі руки й гостру голку
пройшов не один натовп місцевих.
Коли все це почалось, багато говорив про
політику та історію, почав ходити на мітинги,
пересварився з друзями.
Друзі ображались, клієнти зникали.
Боялись, не розуміли, виїжджали з міста.
Найкраще відчуваєш людину, торкаючись її голкою.
Голка жалить, голка зшиває. Під теплим
металом таке податливе полотно жіночої
шкіри й такий цупкий світлий брезент
шкіри чоловіків. Протинаєш чиюсь
оболонку, випускаєш із тіла оксамитові
краплі крові, б’єш, б’єш, вибиваєш
янголині крила на покірній поверхні світу.
Б’єш, б’єш, татуювальнику, адже ми покликані
наповнювати цей світ сенсом, наповнювати його
кольорами. Б’єш, татуювальнику, цю
обшивку, під якою душі й хвороби –
те, чим ми живемо, заради чого вмираємо.
Хтось розповів, що його підстрелили на блок-посту,
вранці, зі зброєю в руках, якось випадково –
ніхто нічого не встиг зрозуміти.
Поховали в спільній могилі – їх там усіх так і ховали.
Особисті речі передали батькам.
Статус так ніхто й не правив.
Прийде час і яка-небудь наволоч
обов’язково буде писати про це героїчні вірші.
Прийде час і яка-небудь наволоч
скаже, що про це взагалі не треба писати.
серпень 2014
"Needle," by Serhiy Zhadan. Read by John Hennessy.