The Street. A Woman Zigzags The Street. . .
from Three Years Now We’ve Been Talking about the War
+++++
The street. A woman zigzags the street.
A pause. By the grocery
she hesitates.
Shall she buy bread, there is not — is there enough? — not enough bread
at home.
Shall she buy bread now, or — tomorrow? — she considers.
Stares at. Stares at her phone. Rings. Rings.
Speaks to mother: Mother.
Speaks abruptly, without listening
she shouts.
Shouts
by the store window; at the store window,
as if she is shouting at herself in the store window.
Slaps the phone.
Zigzags the street, cursing
her invisible — and therefore even more
cursed — mother.
Tears. Tears of pain at her
mother
and at the impossibility of forgiving
her mother. Forget
the bread.
Forget it. Forget the bread and everything else on this earth. Forget it.
Forgo it. Leave it alone.
That morning
it begins. The first aerial bombardment.
Translated from the Ukrainian by Ilya Kaminsky
Вулицею проходить жінка. . .
з циклу ТРИ РОКИ МИ ГОВОРИМО ПРО ВІЙНУ
+ + + + +
Вулицею проходить жінка.
Зупиняється напроти магазину.
Вагається.
Потрібно купити хліб, вдома закінчується.
Купити тепер чи краще вже завтра? - думає.
Дістає телефон, слухає гудки.
Говорить із мамою.
Говорить різко, не слухає,
збивається на крик.
Кричить, стоячи
перед вітриною магазину.
Так, ніби кричить на своє відображення.
Обриває розмову, не дослухавши,
йде вулицею, проклинаючи
невидиму, і від цього ще більш
ненависну
маму.
Плаче від образи на неї
і від неможливості її пробачити.
Забуває про хліб.
Забуває про все на світі.
На ранок починається
перший артилерійський обстріл.
травень 2017