They won’t compose any songs. . .
They won’t compose any songs, because the children of their children,
hearing about this initiation, will jump out of their beds at 4 a.m.,
frightened
by the echo in their spinal cords. Separate parts of death
cannot form a whole: a quarter of fate or of body is always missing.
The map is worn at the folds.
The doors of the house rust hopelessly, you are on night watch.
At dawn saliva becomes poison in every mouth.
All these piles of ashes still have names
and they keep repeating their persistent calls
sharp like panicked bird shrieks, too extreme for a song
about a field torn apart by a hail of bullets,
about the chornozem that God will rub off in his hand afterwards.
Translated from the Ukrainian by Olena Jennings and Oksana Lutsyshyna
Не складуть пісень. . .
Не складуть пісень, бо діти їхніх дітей, про те
лиш зачувши, зірвуться з ліжок, наполохані о четвертій
цим відлунням в спинному мозку. Окремих частин смертей
у ціле не скласти, завжди бракує чверті
чи то долі, чи тіла.
Карта потерта на згинах.
Двері дому іржавіють безнадійно, варта твоя нічна.
На світанку в кожному роті стає отруйною слина.
Всі ці купи попелу досі мають свої імена
і все далі повторюють свої наполегливі поклики –
зарізкі, як панічне ячання, завеликі для пісні
про побите градом, вивернуте опак поле,
про чорнозем, який Господь у руці розітре опісля.
липень 2014