Three years now
we’ve been talking about the war. . .
++
Three years now we’ve been talking about the war.
We’ve learned how to talk about our own past in terms of the war.
We’ve learned to make our plans taking the war into account.
We have the words to express our anger.
We have the words to express our grief.
We have the words to express our contempt.
We have curse words, words for prayer,
we have all the necessary words
to talk about ourselves during the war.
It’s very important for us to talk about ourselves during the war.
We cannot stop talking about ourselves during the war.
It’s impossible to be quiet about ourselves.
Every morning we talk about the war.
We stand in front of the mirror, talk about the war.
We talk to the person we see.
Wise words.
Wise, convincing words.
Wise questions.
Wise answers.
Every morning we remind everyone about the number killed.
After lunch we savor flashes of sun light,
the living grass pushing through dead rock.
And in the evening we again remind everyone
about the number killed.
It is very important for us to remind everyone about the number killed.
It is very important that we remind everyone about the number killed.
It is very important that everyone hear about the number killed.
We don’t give anyone else the chance.
We cut reality with garden shears,
evaluate it,
pronounce the diagnosis unfavorable.
For three years we’ve been evaluating.
For three years we’ve been talking to the mirror.
Where there’s no chance of getting a difficult question,
there's no chance of getting an awkward reply
The more confident
talk about this out loud.
The less confident — quietly.
Either way, it doesn’t influence
the number killed.
Translated from the Ukrainian by Virlana Tkacz and Bob Holman
Три роки ми говоримо про війну. . .
з циклу ТРИ РОКИ МИ ГОВОРИМО ПРО ВІЙНУ
+ +
Три роки ми говоримо про війну.
Навчились говорити про власне минуле, враховуючи війну.
Навчились будувати свої плани, з огляду на війну.
Маємо слова, щоби виявити свій гнів.
Маємо слова, щоби висловити свій жаль.
Маємо слова, щоби засвідчити свою зневагу.
Маємо слова для проклять, маємо для молитов,
маємо всі необхідні слова,
якими можна сказати про себе в часи війни.
Нам дуже важливо говорити про себе в часи війни.
Ми не можемо не говорити про себе в часи війни.
Ми вважаємо неприпустимим мовчати про себе.
Щоранку говоримо про війну.
Стоїмо перед дзеркалом і говоримо про війну.
Говоримо з тим, кого перед собою бачимо.
Мудрі слова.
Мудрі і переконливі.
Мудрі питання,
мудрі відповіді.
Щоранку нагадуємо всім про кількість загиблих.
По обіді тішимось сонячним спалахам за вікном.
Свіжій траві, що рветься крізь мертве каміння.
А ось надвечір знову нагадуємо всім
про кількість загиблих.
Нам дуже важливо нагадувати всім про кількість загиблих.
Нам дуже важливо, аби про кількість загиблих нагадували саме ми.
Нам дуже важливо, аби про кількість загиблих
чули саме від нас.
Не лишаємо нікому шансів.
Розрізаємо дійсність садовими ножицями,
даємо їй оцінку,
ставимо їй невтішний діагноз.
Три роки роздаємо оцінки.
Три роки говоримо, стоячи перед дзеркалом.
Можна не боятись ставити жорсткі питання.
І не боятись отримати незручні відповіді.
Ось просто більш упевнені в собі
говорять про це голосно.
А менш упевнені – тихо.
На кількість загиблих це в будь-якому
разі не впливає.
травень 2017
"Three Years Now We've Been Talking About the War," by Serhiy Zhadan. Read by Bob Holman.