Alina

She danced, since evenings were still warm,
and the world was being rolled up like
a carpet after a city festival,
and lights sparkled above red leaves.
She danced, because she wanted to turn back and
she knew you couldn’t resurrect things by imagining them.
She danced, because it’s better to remember with the body:
how she woke up, fell asleep
on the wet deck, waited for
things to be loaded. How she ran
after a floppy-eared dog, not wanting
to leave it to them.
She danced, because there are no more
places, stamps, return
addresses, banks, municipal headquarters, no more
street, water pump, half-painted
fence, soap dishes, brushes.
Everything is in a single moving point,
so compressed,
as a wrist where all the blood
has gathered.


Translated from the Ukrainian by Anton Tenser and Tatiana Filimonova

Аліна

Танцювала, бо вечори ще теплі,
і світ закручувався, як
килим після міського свята,
і були світла над червоним листям.
Танцювала, бо хотіла повернутись і
знала, що уява не воскресить речей.
Танцювала, бо хай краще тіло пригадує:
так прокинулася, так засинала
на вогкій палубі, так чекала, доки
повантажать речі. Так бігла
за клаповухим псом, якого не хотіла
їм залишати.
Танцювала, бо немає вже
місць, штампів, зворотних
адрес, банків, комендатур, немає
вулиці, водяної помпи, недофарбованого
паркана, мильничок, щіток.
Все – в одній рухомій точці,
такій стиснутій,
ніби зап’ястя, в якому зібралась
вся кров.

2012