Story (2)

She is warm, but inseparable from the freezing night,
like a handle from a knife.
                                      Body —
that’s her fragile embassy.
But her homeland is the dark alley,
where an outsider could get killed.
                                       I know this,
I let half of her face live in darkness,
not moving the lamp.
And I don’t ask,
                  she offers her story.
Her kid wakes up,
skipping a beat of his sleep
                                   “Four days, —
she says. — That was the longest
we didn’t come up.
On the third day — or was it night — we ran out of candles,
and I started recalling
                       willfully
nothing too specific,
just a room with a window. A day,
which never began
and never ended.
                      A night, when you go to sleep
and turn off the lights, knowing that in the darkness
trees blossom and nighttime birds hunt.
A morning,
                when you doze off on your feet and the oatmeal
just won’t come to a boil.
                                And perhaps all those years
of dull awakenings, when nothing happens,
are given to us
                       so that we,
like a rock
that sits in the sun absorbing heat,
one awful night
                        could warm somebody’s cheek?”


Translated from the Ukrainian by Anton Tenser and Tatiana Filimonova

Історія (2)

Тепла, але невідлучна від морозної ночі,
ніби руків’я від свого ножа.
                                           Тіло –
її ніжне посольство.
Держава ж її – темні двори,
де можуть і вбити чужого.
                                          Я знаю,
я дозволяю половині її обличчя жити у темряві,
не пересуваю лампу.
І не питаю,
                а вона сама починає розповідати.
Малий її прокидається,
ніби збивається з ритму сну.
                                             «Чотири доби, –
каже вона. – Тоді ми найдовше
не піднімались нагору.
На третій день – або ніч – закінчились свічки,
і я стала пригадувати,
                                   навмисно,
нічого конкретного,
просто вікно у кімнаті. Якийсь
день, який не почався
і не закінчився.
                       Вечір, коли йдеш до сну,
вимикаєш світло і знаєш, що в темряві
цвітуть дерева і полюють нічні птахи.
Ранок,
         коли дрімаєш навстоячки, а каша ніяк
не кипить.
                І, може, всі ці роки
монотонного прокидання, коли нічого не діється,
нам призначені,
                         щоби ми,
ніби камінь,
що довго лежить на сонці і набирає тепла,
однієї поганої ночі
                              зігріли чиюсь щоку?».

2013